25 років минуло після планетарної Чорнобильської катастрофи

Чорнобильське лихо й донині не відпускає людство: про нього волають безлюдні міста і села, неорана земля Полісся, старі й свіжі могили, тяжкі хвороби тих, хто боронив нас в лиху годину від розбурханого атому. В ніч з 25 на 26 квітня 1986 року кілька секунд змінили долі багатьох людей і піддали загрозі існування людства загалом. О першій годині 23 хвилини 40 секунд відлік часу став бойовим, над четвертим реактором Чорнобильської атомної електростанції нічну темряву розірвало велетенське полум’я, що сягало майже кілометрової висоти. В ході проведення на 4-му реакторі атомної електростанції експериментів, пов’язаних з режимами роботи турбогенератора, перший, а слідом за ним другий вибухи зруйнували реактор, в якому знаходилося 200 тонн урану. Почався процес розплавлення тепловидільних збірок і всіх елементів активної зони. Утворився, по суті, багато композиційний розплав матеріалу, що ділився. Розвиток подій у ще більш загрозливому напрямку сприяло те, що на ділянках зруйнованого реактора, котрі були доступні для потрапляння зовнішнього повітря з киснем і мали температуру 1200-1500° С, загорівся графіт. Загальне графітове завантаження складало 1800 т, після вибуху водню в реакторі лишилося близько 800 тонн. Горіння графіту і виникнення під реактором потужної теплової колони утворили небачений в історії людства штучний радіаційний вулкан фантастичної сили. В ту драматичну ніч весь світ сколихнула екологічна катастрофа Чорнобиля. Нищівні дії чорнобильського ядерного смерчу простежувалися на всіх географічних напрямках. Масштаби мали безмежний, міжконтинентальний характер.

Надзвичайно важлива роль у вирішенні завдань з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відводилася державній автомобільній інспекції, на яку було покладено завдання давати „зелену вулицю” транспорту з людьми, будівельними матеріалами, технікою та механізмами, що рухалися до атомної електростанції. Понад 50-ти співробітників Державтоінспекції області в кілька етапів вирушили на ліквідацію її наслідків. Тоді ніхто не думав про наслідки перебування у зоні техногенної катастрофи. Перша група ліквідаторів аварії складалася з 12 співробітників ДАІ, які перебували там з 2 по 9 травня 1986 року. Командиром групи був старший лейтенант Золотарьов Г.М., заступником – Олексенко М.О. У той день, коли молодого ст. лейтенанта міліції Миколу Олексійовича попередили про відрядження до м. Чорнобиль, він ніс службу на Курському шосе. І вже на другий день екіпаж з 12 співробітників ДАІ: Петровський В.В., Гоман М.Т., Міщенко О.М., Шевченко С.П., Чижов М.С., Шевченко В.В., Даньков С.Є., Решетніков В.М., В’язовий В.В., Гоман О.М., отримавши на речовому складі УВС дозиметри, місячне грошове утримання і відряджувальне посвідчення на службових машинах відправилися до Києва. В вечорі в ГУДАІ куратор Сумської області майор міліції Федорченко М.Г. провів інструктаж, після якого вирушили до м. Чорнобиль.

Невдовзі вони побачили багатокілометрову колону автомобілів мотоциклів і автобусів. Люди, вигнані радіацією з власних осель, забравши з собою різні пожитки, худобу вирушили подалі від лихого місця. Деякі з них, втікаючи від смертельно небезпечної радіації, рухались вздовж узбіччя пішки. Значна кількість військової, пожежної техніки, автомобілів для перевезення тварин, автобусів для евакуації населення під час вивезення з 10-кілометрової зони спричиняли затори на дорогах, тому працівники ДАІ забезпечували чітку роботу величезного транспортного конвеєра. Як згадує Анатолій Григорович Бахмат, тоді – старшина ДАІ, для евакуації населення було подано понад 1100 автобусів, тому необхідно було забезпечити пропускну спроможність шляхом регулювання транспортних потоків. Робота тривала і вдень, і вночі. Значну частину транспорту вдалося відвести на польові дороги, майданчики відстою, а потім, сформувавши колони, направити їх за призначенням в супроводі патрульних автомобілів ДАІ. В опустілому ж місті залишилися тільки інспектори ДАІ та інші співробітники правоохоронних органів. Державтоінспектори першої групи ліквідаторів на пересувних постах займались охороною 30-км зони, супроводженням цементовозів з Києва до Чорнобиля і слідкували за порядком на дорогах , щоб уникнути заторів. Але цим їх діяльність не обмежувалась, адже і громадський порядок охороняти треба було, і мародерства уникнути, та й будь-які прояви паніки припинити відразу.

Інспектори несли службу цілодобово. Вранці після того, як куратор області поставив безпосередні задачі, отримували на кожного працівника сухий пайок (півбуханки хліба, банку консервів,400-500 гр. ковбаси і інколи овочі) гарячого харчування не було, воду привозили з інших областей і 1-ї виданої пляшки на день не вистачало. Після чергування єдиним місцем для відпочинку була службова машина. За весь період прибування не було жодної можливості прийняти душ, а голитися лікарі не рекомендували. В таких тяжких для існування умовах співробітники Державтоінспекції знаходились до останнього дня свого відрядження. 9 квітня на зміну нашому загону ліквідаторів прийшли інспектори ДАІ Полтавської області. Але перша група ліквідаторів була не єдиною з нашої області, з червня по липень перебувала друга група, а у серпні 1986 року у Чорнобилі в кількості 20 чоловік перебувала третя група співробітників ДАІ, комендантом в зоні ЧАЕС був призначений Олександр Петрович Шепотько.

Співробітники ДАІ разом з працівниками монтажно-експлуатаційного управління встановлювали покажчики напрямку руху, дорожні знаки. Саме там з’явилися дорожні знаки, що не мають аналогів у світі, наприклад, заборони виїзду на узбіччя. Вздовж проїзної частини було встановлені знаки „З’їжджати на узбіччя заборонено!” – скрізь була невидима, але така небезпечна радіація, змита з дороги поливальними машинами і дощем. Спільно з солдатами цивільної оборони займалися очищенням трас. На всьому шляху дозиметристи ретельно перевіряли транспортні засоби. Сюди йшли машини з продуктами, промисловими товарами, матеріалами і сировиною. Сюди йшли машини з продуктами, промисловими товарами, матеріалами і сировиною.

В будь-який спосіб, ризикуючи власним життям і здоров’ям, працівники ДАІ разом з іншими службами намагалися перекрити шляхи розповсюдження радіоактивного пилу із зони дезактивації. Кожний день їхнього життя був сповнений ризику, героїзму та самопожертви. А ще була втома, викликана як надлюдськими зусиллями ліквідаторів, так і невидимим впливом опромінення на організм. Всі вони не лише очевидці лиха, яке чорним рядком вписане в історію, а й герої свого часу, мужність та героїзм котрих гідні бути увічненими у друкованому слові.

Минуть роки і сторіччя... Відійдуть у минуле і, мабуть, зітруться у пам’яті прийдешніх поколінь гострі соціальні, економічні, медичні та технічні проблеми нашого сьогодення, породжені Чорнобильською катастрофою. Але назавжди має залишитися в серцях людей невмируща пам’ять про солдатів атомного фронту, який відкрився у раніше мало кому відомому куточку Полісся 26 квітня 1986 року.

Працівники Державтоінспекції Сумської області, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС

Пенсіонери Державтоінспекції Сумської області, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС

Працівники (пенсіонери) Державтоінспекції Сумської області, які померли внаслідок хвороби, пов'язаної з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС